Божечки, як же я злюся на себе! Навіщо погодилася? Треба було одразу тікати. Ми приїхали до Чернівців на пів дня, власне, лише переночувати. А це моє найулюбленіше місто. Коли бувала там, відчуття, наче вдома.

І от ми їдемо з Карпат і умисно заїжджаємо в Чернівці. Напередодні забронювали квартиру. Вимоги звичайні: тепла вода, вай-фай, праска, фен. Про таке вже й не питають. Але ми спитали. Відповідь: усе гаразд. Уже в місті передзвонив власник:

 Я тут наводил порядок, дотронулся до крана и он отпал.

Упс. Я засмучена, бо хочеться в душ. Але добре, що хоч не через нас відпав. Господар пропонує телефон "дєвчонки, которая поселит". Ок. Вирулюємо до приватного сектора. Спека. Поряд активне будівництво. Чоловік 1973 року народження він згодом так сказав про себе в засмальцьованій майці відчиняє ворота. Показує житло. Там шумно, бо єдине вікно на дорогу. Але нічого, ми ж на одну ніч. Далі мій чоловік нюхає постільну білизну від неї тхне підвалом.

 Она свежая. И другой пары у меня нет, каже той, у майці. А вообще, нужно возить свою.

Тут уже треба тікати. Це ясно. Але я стою. Він пропонує білизну з шафи. Вона теж мутна, але не тхне. Зрештою це ж на одну ніч.

 Принесіть нам праску, бо щось не знайду, смикаю його за кілька хвилин.

 Мне одни матрас сожгли, и вообще, тут не гостиница.

Німію. Вже нудить і хочеться в інше місце. Але вечір на носі і гроші вже заплатили. Власник приносить радянську залізну праску. Тут з'ясовується, що розетка лише біля ліжка. Потім насилу вибили пароль вай-фаю.

А ще вранці ми були в Карпатах, де ґаздиня з розряду золотих. Крім звичних послуг, купа незвичних: "Хочете в ліс ось-де гумаки від змій", "Може, вам постіль перебрати?", "Ви прихворіли, ось чайок помічний", "Хочете полежати на лужку, ось покривало", "Як доїдете подзвоните".

До речі, ціна за проживання однакова.

 І що, ти захочеш приїхати знов у Чернівці? питає чоловік.

 Захочу. Щоб сказати ні поганому сервісу.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...