Я в Москві, пише подруга. До війни вийшла заміж за росіянина й залишилася жити в одному з великих міст. Вперше вибралась у столицю.  Бачила будиночок, у якому помер Гоголь.

Квартиру, де відбуваються дії в "Майстрі і Маргариті", Патріарші ставки й Нескучний сад, розповідає.

Згадую свою подорож до Москви 15 років тому. Стосунки з містом не склалися одразу. Зупинили в метро.

 Гражданочка, пройдемте! поліцейському щось не сподобалося в моїх документах. Веде у відділок. Там у кімнаті капітан допитує молдаванина:

 Где живешь? Каким автобусом добираешся на работу? Что видишь в окно, когда едешь?

У затриманого тремтить голос. Мене переймає жах, бо уявляю себе на його місці. Щось белькочу. Коли молдаванина роздягають до трусів, плачу.

 Будем вас депортировать, чую крізь шум у вухах.

 Та в мене квитки на сьогодні, сама поїду, відповідаю.

 Идите. Неохота с вами возиться 1 мая.

Пізніше дізналася, що відпустили, бо мій супутник заплатив хабаря.

Вдруге була в Москві по роботі за два роки до війни. Дві доби напруження не відпускало. Скрізь патрулювали молоді поліцейські з собаками. Усюди металодетектори. У центрі в мене намагалися видурити мобільник, а на вокзалі оточили бомжі.

 Хорошая страна Украина. Только жалко, что своего газа и нефти нет. И зачем вам в Европу? допитувався дядько в потязі.

Розповідаю про свій досвід подрузі. Питаю, як їй Москва.

 Не сподобалося. Все вихолощено. Пусте, мертве, без душі. Імпресіоністів не побачила в Пушкінському музеї. Їх забрали в Париж. І зала з Рембрандтом зачинена.

 Точно! Париж, накриває хвиля тепла. Краще туди їздити дивитися на улюблених художників. Моя точка дотику з Москвою зникла давно. І не через імпресіоністів.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...