Цей голубоокий світлочубий хлопчина заволодів моїми думками та снами. Через нього мої нерви, як натягнута струна.  Колю-ю! кричу всоте за день. Його ім'я вирізняється серед популярних за нинішньою модою Натан, Лука, Ернест, Платон.

Кілька місяців тому я влаштувалася помічником учителя у приватній школі. Тут батьки платять у середньому 20 тис. грн за місяць.

Захотілося спробувати чогось нового. Аж тут пропозиція, а диплом учительки маю. І понеслося. Робота з 8:00 до 19:00. Приходжу додому й падаю в ліжко. Зарплати ще не дали, а гроші ношу остеопату вправляти спину, бо не витримує ритму й навантаження.

За кілька тижнів зауважила, що з радостей пара дитячих жартів за день. Решта одноманітна, нетворча і втомлива праця. Діти чотири рази їдять, двічі гуляють на вулиці. Треба їх постійно пильнувати:

 Мая, злізь із каруселі, тебе ж нудить від швидкості.

 Сашко, не стрибай із гойдалки.

 Юро, чому Каміла плаче? Вона перша тебе вдарила? Справді?

На уроках дивитися за гальоркою з двієчниками:

 Відкрий зошит, вправа така, віддай іграшку, дивися на дошку.

За півтора місяці карантин. Школу закривають і мене переводять у садок цієї ж компанії у групу дітей від 2 до 5 років. Поки менших треба садити на унітаз і вкладати спати, старші вбивають одне одного.

Там я і зустріла Колю дитину без гальм. Лупцює всіх і обзиває какашками. Шлях до мого нервового зриву значно коротшає, коли він пхає 3-річну дівчинку з 2-метрової гірки.

 Было так смешно, как она падала, регоче.

Батьки Колі дивуються:

 Удома він золота дитина.

Але мені вже байдуже. Вчора написала заяву. У школі можуть працювати лише святі. Я не така.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...