Коли було холодно, наші шершні залягли в гнізді над вікном веранди й запакувалися там на зиму. А ось настали дні теплі, аж шовкові на дотик, і це збило з пантелику деяких шершнів, потягнуло їх на гульки.

Надвечір бачу: один упав у балію з дощовою водою й робить там дрібні хвильки з останніх сил.

Літом, коли їхнього брата було аж занадто багато, я б цього плавця, може, й не рятував. А тепер, коли він самотній у біді, захотілося виручити. Витягнув його, посадив на суху акацієву дощечку, а її примостив на порожнє відро. Думав, потопельник обсохне й полетить, йому звідси до гнізда недалеко, метрів зо три, якщо навскоси. Живи, кажу, й розкажи там своїм, що я хороший.

Він обтирав передніми лапками свою мокру марсіянську голову мабуть, щоб краще мене чути. Одначе зробив усе по-своєму, а не як я задумав. Повільно дійшов до краю дощечки й сховався під нею. Його план був розумніший мого. Одне, що він знав сили перевитрачено на змагання зі смертю у воді. Друге знав, що не встигне обсохнути, бо сонце майже сіло, а з ближніх очеретів вже наповзав вологий холод. А найдивовижніше що сховався під дощечкою. Там же не тепліше просто він передбачав, що вранці, коли згуститься туман, важкі холодні краплі з утроби того туману падатимуть вниз, і на дощечку теж, а от зісподу, під нею, буде сухо.

Цей задум був цілком очевидним і здався мені героїчно-зворушливим: онде домівка, в межах видимості, а щоб добратись до неї, треба пережити цю ніч так, щоб не дати собі вмерти.

Пізно вночі я все згадував про нього як про когось, хто кращий за мене.

А вранці все сталось так, як задумано. Доки висів туман, шершень ще сидів у своїй схованці. А коли сонце піднялося пішов додому.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...