Ця весна якась неправильна вдалася. А воно й без того весною вистачає печалі, бо в цей час не все сходиться так, як ти ждеш і хочеш. Не сходиться а ти не знаєш, що там у природі робиться й що вона собі думає, і не можеш ні на що вплинути.

От бачу голуб-припутень мостить гніздо на моїй вишні. Хотів його голос послухати, бо давно не чув. А він обізвався, тільки чогось не трубним своїм голосом, а хриплим, застудженим, як у горлиці. Може, для того, щоб я подумав, що він це не він. А не спитаєш же, як воно насправді.

Або от жаби. На болоті, метрів за триста, верещать хором, у них весна, а в моєму ставочку тихо, і день, і два, й три. Я вже думав, що вони мене покинули може, із ставочком щось неприємне для них сталося, а знов же не спитаєш, бо вода мовчки собі стоїть. А печаль моя помножувалася ще й тим, що я в цей час майстрував кухонного столика, і дверці вже поставив, ліва стулка гарно прилягає, а права не дуже, хоч робив же все, здавалось, однаково. А в них там, мабуть, якісь свої закони, які мені не одкриваються. От і сердито: я вас змайстрував, а ви отак зо мною!

Чим себе втішити? Згадую, як ми цієї зими виїжджали з села, а наші двоє котів не хотіли з нами їхати, зостались там самі. Щоб з голоду не пропали, я придумав розвести їм багато мишей. У хліві, коло сіна, поставив півмішка пшениці миші почують її й учащатимуть сюди, от котам і буде щастя. І мені досі приємно це уявляти. Хоч воно, може, і не так там склалося: або миші не прийшли, або коти покинули порожнє дворище.

Ну, а тут ще й жаби мовчать, і дверці нещільно прилягають. Хоч плач.

І ось чую мої жаби обізвались, одна, а за нею друга.

Ну, слава Богу все сходиться.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...