Хай вважають мене зрадником і боягузом. Зате буду живий, каже знайомий Антон. Два роки тому він потрапив під першу хвилю мобілізації. Тренувальний табір проходив у Дніпропетровській області.

Звідти за добровільної згоди мобілізованих відправляли у зону бойових дій. Тоді це був Слов'янськ, Краматорськ, Горлівка. Антон написав відмову від участі в боях. За півтора місяця приїхав на тижневу відпустку додому.

 Перші хлопці, які поїхали під Слов'янськ, за пару днів подзвонили на мобільний і сказали не згоджуватися воювати. Бо їм дали тільки пару автоматів на 10 людей і кілька мішків із піском, розповідав Антон. Ми й підписали відмову. Командири кричали, що віддадуть під трибунал. Але коли в табір привезли дві труни з убитими ми зрозуміли, що вчинили правильно. Зараз хочу зібрати документи, що маю піклуватися про старого батька. Дасть Бог, злиняю. Знайду гарну роботу і забуду про цей жах.

За два роки Антон змінив вісім робочих місць. Працював охоронцем, продавцем, менеджером. Ніде не влаштувала зарплата. На початку травня зателефонував у Skype.

 Іду в армію на дворічний контракт. Виявляється, тепер це найприбутковіше місце. Платять 7 тисяч на місяць, премії великі. Дасть Бог, проскочу і вернуся. А найголовніше знайду дівчину. Усі знайомі, які прийшли з війни, одружилися. Кажуть, дівчата на них вішаються, бо герої. Це ідеальна мотивація. Страх рукою знімає.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...