Карантин об'єднав сім'ю, каже знайома Ірина. Її чоловік Микола повернувся з Польщі. Два роки працював на приватній столярці біля Познані за 3,5 тис. злотих на місяць 22,6 тис. грн. Майже все переказував родині.

Роботодавець забезпечував кімнатою та обідами. У Полтаву приїжджав раз у рік на п'ять-шість днів. Довшої відпустки не дають, пояснював.

 Дуже сварилися. Казала Миколі: "Уже забуваю, який у тебе вигляд". Ображалися, бо пропускав дні народження синів. Просила працювати вдома, біля сім'ї. Хай би менше зароб­ляв зате поруч. Відмовлявся. Коронавірус поміг власник столярку закрив, розпустив робітників. Коля встиг виїхати автобусом. Не можу нарадуватися. Щодня грається з малими, вчить їх читати. Вечорами у дворі смажимо м'ясо, п'ємо вино. І чоловік щасливий. Нарешті може відпочити. Бо загнав себе сильно. Про від'їзд назад не говоримо. Пробуватиму вмовити, аби лишився.

У знайомого Олега цікавлюся, чи радіє поверненню матері з Італії? Три роки доглядала літнього чоловіка у Брешії. У відпустку приїхала вперше. А тоді Україна закрила кордони.

 Радів. Але останні пару тижнів печаль. Мені, жінці й доньці нерви капітально мотає. Депресія в неї, відповідає.

 А що сталося?

 Дізналася, що доглядальницям у Брешії підняли зарплату на 500 євро, аби не виїжджали. Ридає і грозиться пішки туди йти заробляти на багату старість

Подробнее читайте на gazeta.ua ...