Ті, чийого приходу ти ждав і сподівався, що вони коли-небудь з'являться, тобто, що їх навколо тебе стане більшість ну, ось, вони, здається, прийшли. Принаймні, вони стають явною більшістю в тому середовищі, в якому ти прожив життя, а отже знаєш, що тут почім і де що лежить.

Тим часом, разом з новими людьми, прийшло те, чого ти не зміг чи не зумів передбачити. А саме: ці люди зрозумілі тобі, бо ти ж їх ждав. Одначе, усвідомлюєш, що вони вже не твої, чи, може, точніше буде сказати, що ти не їхній, хоч нібито ж був готовий до їхньої появи давно, ще тоді, коли вони навіть не народилися.

Як воно так сталося? Як ти це прогледів?

Може, річ у тім, що все це тривало довго. У сімдесятих роках їхній прихід здавався ще неймовірним, і ми змирилися з тим, що не доживемо до цього. У вісімдесятих ситуація несподівано змінилася і все вже бачилося майже можливим. А на межі дев'яностих і двотисячних знов настали часи обману й підміни, що було б нестерпно пережити, якби не безцінний досвід сімдесятих. Тоді думалось: коли ті нові хлопці прийдуть, я розкажу їм про все це, щоб вони знали, для чого прийшли, і що їх ждали тут.

І ось вони вже тут, і те, що їм треба знати знають і без тебе. Вони талановиті, сміливі, категоричні й нетерплячі, словом, вони такі, як тобі треба однак, вони не беруть тебе з собою туди, куди йдуть. Тобі від цього незатишно й трохи гірко, і є відчуття покинутості, але ти досить пожив на світі, й це утримує тебе од марних нарікань. Ти вже вмієш спокійно читати казку про Телесика а саме те жорстоке місце, де гуси летять, не зупиняючись. Там же насправді драма не в тім, що вони не зупинилися, а в тім, що ніхто не знає, куди вони долетіли.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...