Усе життя пропрацював на державу. А тепер їй зовсім не потрібен, каже Світлана. У її чоловіка Юрія виявили рак легень. В обласній онкологічній лікарні призначили чотири курси хіміотерапії.

Кожен обійдеться щонайменше у 5 тисяч гривень. Після них лікарі визначать, чи можлива операція. В родини коштів бракує. Влітку всі заощадження вклали у ремонт старого будинку.

 Кинулися писати листи всім нашим депутатам. Просили хоча б частково профінансувати лікування. Звернулися в державні установи. Більшість не відповідають. А решта шлють відмови. Мовляв, не маємо грошей, говорить Світлана. Тільки одна благодійна організація пообіцяла помогти з препаратами для хіміотерапії. Але потім, бо зараз не мають вільних коштів. Чоловік 40 років трудився на державних заводах. Кілька разів визнавався ледь не найкращим працівником. А захворів нікому до нього діла немає. Помирай, та й усе. Тільки у 65 років жити хочеться так само, як і в 30.

Рідні допомогли сім'ї оплатити перший курс хіміотерапії. Наступний потрібно пройти за два тижні.

 Спитала в лікаря: що буде, якщо не колоти препарати? Сказав, що чоловік проживе не більше півроку, продовжує Світлана. Я в шоці. Та невже вам держава не виділяє хоч мінімальної кількості хімії, кричу! Що нам робити, якщо грошей не найдемо? "Помирайте вдома", сказав.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...