Перед карантином встигла побувати в Чернівцях. Ушосте. Люблю це місто. Вкотре завернула до театру, хотіла глянути на цю красу зсередини. Свою мрію розповіла охоронцеві, дядькові, який за 20 гривень, навіть за 19 стільки нарила дрібних, пустив мене в цей храм Мельпомени.

Ще й розказав дещо.

Хлопчиком він грав тут у драмгуртку. Потім усе життя працював на теренах, віддалених від мистецтва. А зараз повернувся. Повів у зал, увімкнув світло. Я побачила суміш вишуканих розкошів: стеля біла із золотом справжнім, до речі, щось із 4 кілограми пішло. Далі все з червоного оксамиту стіни, портьєри, покриття на кріслах. Ну гарно, що казати.

Крісла ще з тих часів. У кожнісінькій ложі є дзеркало у витіюватій рамі. Ми пішли в королівську розташовану над сценою. Місця там якраз не найкращі. Але. Для представників голубої крові були окремі заїзд і сходи. Й біля самісінької ложі… душова.

Не знаю, чому вельможі приїздили брудні в театр, але факт. Сходи

й зараз є, а в душовій комірчина. Дядько зауважив, що колись панни шанувалися і якщо й прибували в чобітках, то мали перевзувачку.

 А нинішні у джинсах приходять, ет, махає зневажливо рукою.

Питаю, чи дозволяє він собі робити зауваження режисерам. Охоронець сміється. І я розумію, що так. Розказує, хто з відомих був тут.

 Гнатюк покійний.

 Брала в нього інтерв'ю.

 Миколайчук.

 Ага, балакала з удовою.

 Валентина Зимня.

 Писала про неї.

Він називає прізвища, і чомусь так виходить, що я з цими людьми хоч і дотично, хоч і з других рук,

але знайома.

 Івасюк тут перед театром уперше виконав "Червону руту".

 Ну, його не застала, відповідаю. А дядько радіє що "сдєлав" мене.

У вестибюлі він плескає руками

і звук розходиться і розходиться, відлунюючи якоюсь багаторівневою космічністю. Шкода, на сцену не пустив. Якраз пофарбував

Подробнее читайте на gazeta.ua ...