"Привет, как дела? Насколько знаю, у вас все плохо экономика падает, бизнес исчезает, митинги каждый день по непонятным поводам", пише у скайпі Євген. Живе в російському Хабаровську. До 2014-го щороку приїздив у Полтаву до прабаби по матері.

Гуляли з ним в одній компанії ходили на пікніки, рибалили. Після анексії Криму й початку війни на Донбасі гостини припинилися. Та раз на тиждень він писав. Перші кілька місяців говорили про спільних знайомих, погоду, футбол. Наприкінці серпня скинув фото з Коктебеля. Стояв на пляжі, обгорнутий російським прапором.

"Ты, конечно, друг, но в составе России полуострову будет лучше", підписав знімок.

На лист я не відповів. Проігнорував і наступні повідомлення та дзвінки Євгена. Спілкування припинилося на шість років до минулого тижня.

Вирішую й далі мовчати. Євген продовжує атакувати повідом­леннями.

"Украина рушится, а вы все на Россию пихаете. В бюджете дыры, а виноваты мы! Кругом хаос, бардак и коррупция, а виновата Москва. Не надоело? Лучше думайте над стратегией примирения. Хороший шаг навстречу отмена декоммунизации и "мовного" закона. Мы заценим. Как тебе?"

"Ви краще для початку заберіться з Донбасу та Криму. Україна точно оцінить. Потім будемо далі балакати", не витримую.

Євген відповідає за пару годин.

"Зачем ты все в политику опять перевел? Я ею вообще не интересуюсь"

Подробнее читайте на gazeta.ua ...