Два роки тому у знайомого Олега двоюрідний брат впав із висотки, де працював будівельником. Поламав руки, ребра, в кількох місцях хребет.  Як він зірвався з третього поверху недобудови, не можу зрозуміти.

Колеги кажуть, підійшов до краю без страховки. Оступився і полетів. Тітка плаче. Єдиний син і таке горе, розповідав Олег. Оперуючий хірург заявив, що шансів нуль: "Бачив таких десятки за кар'єру, і ніхто не встав. Там хребет, як стакан, був розбитий на друзки".

Батьки йому не вірили. Мовляв, піднімемо сина і крапка. Лікар махнув рукою: "Якщо піде, то значить нічого в професії не знаю. Звільнюся з роботи. Слово даю".

Родича знайомого виходжувала вся рідня. Перебирали лікарів, знахарів і бабок. Та хворому не кращало. Частково відновилася тільки робота рук. Нижче пояса нічого не відчував. Рік тому зна­йшли мануального терапевта на Західній Україні. Заплатили шалені гроші, аби регулярно займався з пацієнтом. За шість місяців він почав рухати ногами. Ще за три сів у інвалідний візок. Зараз починає потроху розходжуватися.

 Тітці слова першого хірурга запали в душу. Із принципу поїхала до нього в лікарню. Нагадала, хто вони і звідки. Вмовила приїхати до них додому й показала прогрес сина, говорить нещодавно Олег телефоном. Мужик був у шоці. І слова не сказав. А тітка нагадала йому про обіцянку звільнитися.

 І що він? питаю.

 Мужиком виявився. Наступного дня написав заяву

Подробнее читайте на gazeta.ua ...