У повітрі шелестіння купюр. Скреготи фінансових оборудок. Грошовий шелест заглушив не те що сподіваний "золотий гомін", який, було, замрів над Майданом і потроху засвічував усю Україну, а навіть розриви вибухів на Донбасі.

Вони ще долинають, як і сухі відомості про загиблих, але на тлі тотального шурхотіння, плямкання, чвакання, ситого гикання сприймаються досадним непорозумінням. Ну, як камінець у черевику. Або лох-активіст, що намагається усовістити незаконного забудовника.

Багато дурноверхих ідеалістів ще сприймають ті розриви й заграви як мірило чогось справжнього і визначального, але ж що вони розуміють, правда? А головне на що вони впливають? Справжнє життя і доленосні рішення відбуваються в інших вимірах: помножуються олігархічні (й не тільки) статки, розбухають офшори, зрізаються карпатські ліси й київські гори, а крізь збірний образ українських "реформ" дедалі чіткіше проступає, наприклад, інтелектуальне чоло столичного мера.

Мій революційний приятель він знову на авансцені каже, прогулюючись середмістям:

 Це все система. Треба зрізати систему, і зміниться клімат у суспільстві.

Може бути. Проте, чому раптом він має змінитися? Хіба внизу не таке ж бажання наживи, як нагорі?

 У нас в Решетіловке сплошне кумівство, каже інший приятель, уже не революційний. Клубок. Рука руку миє.

І, схоже на те, що ці "руки" й "клубки" існують над усякими системами, політичними й ідеологічними віяннями. Вони знають своє кум, сват, брат, "нужний чоловік", та й по всьому а єдиним прапором над символічною "Решетіловкой" від спокону й на всі віки є власний добробут.

Ну, може, не від спокону, але віддавна. "Нашу історію і нарід, Євген Маланюк значить із минулого віку і не лише про свою добу, вигриз матеріалізм, який прийняв свою найпотворнішу, чисто національну форму куркулізм". Романтичність "ставка і млинка, і вишневого садка", за Маланюком, свого часу переформатувалася на "певну кількість квадратових метрів і "купчу кріпость" у нотаря".

Що вже говорити про сьогодення? Захланність власників усіляких "ентерпрайс-ЛТД", паливно-промислових груп та індустрійних союзів це вершина захланних мрій власників повітових "млинків", господарів "решетіловок", лідерів партій, що до сивин продовжують торгувати "патріотичними" брендами і квилити "за Україноньку", чи, скажімо, сни володарів передвиборних пакетів із гречкою.

Усе це гребки в один бік до себе, до тих класичних "всім по сім" десятин. До яких укотре, цитуючи Маланюка, звужується Батьківщина й у провалля яких уже рухнуло українське відродження 19171920 років. А нинішні сподівання, як видається, дехто посилено підштовхує саме в тому напрямку

Подробнее читайте на gazeta.ua ...