Я же не дебил своего сына в армию отдавать. Еще не хватало, чтобы на войну заперли, Іван переповідає розмову зі знайомим Максимом. У жовтні почався призов на строкову службу. Сину Максима прийшла повістка.

Він відвіз 20-річного Артема до родичів у село на Харківщині. Наказав сидіти там до кінця року, доки не закінчиться призовна кампанія.

 Знайомий порадив йому особ­ливо не світитися. В обласний центр не приїжджати. Боїться, що затримають поліцейські, які ухильників шукатимуть. Надіється порішати з лікарями. Щоб написали діагноз, що син непридатний до служби, продовжує Іван. Пояснював йому, що строковиків у зону бойових дій не відправляють. Служитиме десь у глибокому тилу. Максим не вірить. Мовляв, так усім для заспокоєння по телевізорах кажуть. А насправді молодих на передову відсилають. Попередньо змусивши підписати на це згоду. Та і взагалі армія чоловікові не потрібна. Вона тільки калічить психіку. Каже, по собі знаю, служив у 1990-х.

Із тиждень тому Іван пише у Viber: "Артем приїхав із села. І без відома батька пішов у військкомат. Проходить медкомісію. Максим лютує. Але хлопець твердо сказав: "Служитиму".

"Що на нього так вплинуло?" питаю.

"Познайомився з місцевими. По п'янці розказав їм, чого в селі сидить. А там двоє пацанів-добровольців виявилися, відписує Іван. Назвали його слабаком і безхарактерним. Наступного дня про ту розмову все село знало. Артем не витримав. Хоче змити ганьбу

Подробнее читайте на gazeta.ua ...