Весілля за три тижні. А шести тисяч гривень на нормальний ресторан не вистачає. Позич. У тебе ж завжди в запасі щось є, каже Ігор. Дзвонить, коли сиджу в черзі на комп'ютерну томографію.

Має показати, чи вилікував пневмонію. Хворію понад місяць. Пояснюю, що всі кошти пішли на лікування. Грошей не маю.

 А може, в когось позичиш для мене? Розумію, що запалення. Але ж ти вже на фініші, доліковуєшся. Великі суми далі витрачати не треба. А мені кінець буде, як питання не вирішу. Оля не зрозуміє. До батьків іти ніяково. Все-таки сам маю заробляти. Та я і зароб­ляю. Просто інші весільні штуки багато потягли. Поможи, будь людиною. Передивися запаси.

Відмовляю. Ігор матюкається й кидає слухавку.

 У тебе товариш такий, а в мене сини, чоловік сидить поруч у черзі. Представляється Миколою Олексійовичем. У мене рак підшлункової, третя стадія. Усі гроші йдуть на ліки. А вони не розуміють. Тягнуть то на ремонт машини дай, то на путівку за кордон. Обом майже по 40. Чекають, коли помру. Бо трикімнатну квартиру маю в центрі міста. У них руки сверблять її поділити.

Миколу Олексійовича гукають на огляд. Виходить за півгодини. Одягається й рушає до виходу.

 Тільки квартири вони не отримають, спиняється біля мене. Я її похресниці заповів. Буде їм сюрприз

Подробнее читайте на gazeta.ua ...