Протягом останніх кількох тижнів жилося так, як воно й буває перед Новим роком метушилося, бігалося, щось робилося, дороблялося, не встигалося. Твоє існування інтенсивне, а при тім так, немов і не живеш ніде, бо ти в якомусь потоці, що несе тебе бозна-куди й не дає ні за що зачепитися.

Наче й зима а змерзнути по-людськи нема коли. Все, що зимою любиш, бачиш на бігу, боковим зором. Ніколи потішити себе клишоногістю граків, коли вони перевальцем пішки ходять по снігу.

І от посеред цих клопотів я підхопив дивну застуду. Ще перед вечором її не було й близько, а ось ти вже лежиш пластом, у тебе лихоманка, і хочеться вимкнути всі лампочки, які є в хаті, бо їхнє світло нестерпне для очей. І я вимкнув лампочки, ще й накрився з головою і тут десь узялося світло, ясне й м'яке. І я наче йду стежкою вздовж хутора і звідкілясь знаю, що тут червень, бо он на городах росте жито, яке ще не стало соломою. Його стеб­ла прозоро-зелені й солодкі, верхня, молодша, частина стебла легко висмикується з нижньої, при цьому чути вологий звук, наче рибина зринає з води. От я йду стежкою вздовж дворів, усе тут обжите, он теля, прив'язане на траві, а он кури гребуться перед ворітьми. Однак зовсім безлюдно, у дворах ані душі. Так буває літом перед обідом, коли всі на роботі чи на городах. І я знаю, що тутешні люди десь є, і не тільки ті, які справді є, а й ті, яких я тут знав ще п'ятдесят років тому. Отже, це явно не сей світ, хоч тут не печально й не страшно, бо живі всі, кого не хочеш втрачати. Цю картинку можна було б уявити собі будь-коли тільки ж вона не уявилася, а сама прийшла, спричинена лихоманкою, а отже була справжніша уявленої. Наступного ранку застуда минулася, як і не було. Зате стало якось упевненіше жити серед зими.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...