Я живу на Макотерчику західному районі Тального. У дитинстві ми билися з хлопцями із щебеневого заводу. Не любили й тих, хто мешкав у центрі містечка. Я дев'ятикласник, найстарший. Беру Толю, Сашка й Сергія і йдемо в кіно.

Відповідальність на мені. Дивитимемося комедію "Спортлото-82" Леоніда Гайдая.

Скляні двері кінотеатру зачинені. Якийсь хлопець тримає їх не випускає надвір дівчину. Заграє. Чекаємо кілька хвилин. Нас не помічають. Це набридає. Відпихаю кавалера й відчиняю двері. За мить ми біля каси. Рахуємо копійки на квитки.

Раптом з'являється ображений залицяльник. Не сам у супроводі старших пацанів. Б'є по долоні Сашка, й копійки із дзенькотом розлітаються підлогою.

 Після фільму ми з тобою поговоримо, каже мені.

Заходимо в зал. Угорі, внизу, ліворуч і праворуч усідаються незнайомі хлопці. За півтори години виходимо. Надворі мене оточують півколом. Cупутники зникають. Я залишаюся сам проти двох десятків лобуряк.

 Цього слабачка я поб'ю, думаю. Але потім його друзі натовчуть мені пику.

Із кожною секундою півколо може перетворитися на замкнене коло. Вдаюся до останнього прийому бійця зриваюся й тікаю щодуху. Позаду чую улюлюкання. Куди там! Біля міліції доганяю Сашка, Толю й Сергія. Вони ледве поспівають за мною.

Уранці Микола Тимошенко каже

в школі:

 Юрко, ти як Електронік. Ніколи не бачив, щоб люди так бігали. Вони пробували тебе догнати, гналися аж до Будинку культури й обламалися.

Розповідаю про пригоду друзям.

 Той виродок восьмикласник з інтернату, приносить дані розвідки Мишко.

Уп'ятьох ідемо до інтернату. Кривдника бачимо на стадіоні. Вчорашній герой теж помітив нас. Починає тікати. Кидаюся в погоню. Після хвилини шаленої гонитви розумію його не наздогнати.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...