16:44
Літо зависло
Десь в оці дні, на краю липня, літо зависає, як жовтий круглий павук, що заснув на павутинці. Ще недавно весь навколишній простір був переповнений рухом, метушнею, живим нервовим нетерпінням і трепетом крил.
15:54
Із туману
Аллах створив наш світ із туману. Таке я вичитав колись у одного середньовічного кримськотатарського поета-суфія. Не ручаюсь за точність цитати, але ця фраза мені дуже подобається. Окрім сказаного, тут прихована й ще одна, невисловлена істина: світ іноді ховається від тебе назад, у туман.
16:21
Свій під землею
Недавно був якийсь такий ранок серед літа, а наче осінь, тьмяно, невиразно, сіявся дрібний, майже нечутний дощик. В таку годину все навколо втрачає смисл. Знаєш, куди йдеш, одначе зовсім не впевнений, що воно комусь треба.
16:43
Кривенька качечка
Цю казку я дуже люблю, аж заплющуюся од її очевидно-непроглядної старовинності. А разом з тим, ще як тільки згадуєш цю історію, тебе страх бере, бо знаєш, що там є місце, яке хотілось би обминути а не обминеш, бо на ньому все тримається.
16:44
Не ходи сюдою
Бог, видно, є на світі бо я помирився з одним чоловіком, якого звуть Іваном. Точніше, він сам усе зробив: подзвонив і заговорив, наче й не сталося нічого. А воно ж таки сталося кілька років тому.
19:18
Чужі книжки
Є теми, що лежать на межі між банальністю і чудом. Вони годяться більше для короткого переживання, а не для обдумування. Бо там і думати нема про що все ефемерно, розмито. Це схоже на уривок тихої віддаленої мелодії без назви.
17:37
Синдром пілігрима
Буває, щось чуже візьмеш і потім соромно, хоч воно, може, і нічиє. Або в тебе щось візьмуть і довго не віддають, а нагадувати незручно, бо ті, хто взяв наче ж не чужі, а те, що взяте ніби ж наше, а не твоє чи їхнє.
17:40
Велосипед на снігу
Недавно гуляв по дну нашої річки. Її умертвила меліорація і русло заросло очеретом так, що не доступишся. А цієї весни хтось запалив той очерет, усе вигоріло й стало можна пройти. Це гарне заняття, хоч там і немає затонулих кораблів чи античних амфор.
17:22
Птахи і так далі
Кілька років тому бачив спектакль, про який досі згадую з вдячністю. Хоча не можу сказати, що він якийсь видатний. Мабуть, таки ні. То була напівдокументальна драма про знамениту американську актрису Мерилін Монро.
17:15
На північну сторону
От бачив спектакль, де на початку один персонаж перепитує, чи правильно він іде на північ. І йому кажуть, що правильно, хоч він щоразу показував на південь. І я запідозрив, що пуття з того видовища не буде.
13:55
Колір ночі
Часто в пам'яті зостається не зовсім те, що хочеш запам'ятати, а тільки тло, якісь деталі, що здавалися другорядними в той момент, коли ти казав собі: "Я цього не забуду ніколи-ніколи!" А саме це й забувається.
16:42
Благовіщення
Весняні свята, нехай ти їх і не звик якось відзначати й не знаєш, як це правильно робиться однак ці свята самі нагадують про себе, бо якраз тепер у природі відбувається щось важливе для неї й для тебе.
18:53
Спосіб повернення
Коли ти далеко від дому, і це тягнеться довго, і хтозна скільки ще триватиме, є порятунок у тому, щоб згадувати порядок розташування речей там, куди хочеш повернутися. Це втішає сильніше, аніж реальне повернення, коли у вічі кидатиметься все, що за час твоєї відсутності стало не так, і ти вже цього не виправиш.
19:24
Трохи зеленого
Перші дні нинішнього місяця мокрі, замурзані й позбавлені барв. Це збиває з пантелику, бо березень може бути отаким і на початку, і в кінці самого себе. Ще не вгадаєш, як він протікатиме далі, ще нічого в сонній природі не закінчилось і нічого не почалось, зими вже жалко, а весни ще нема, й охоплює відчуття непевності світу й твоєї в ньому покинутості.
18:01
Натюрморт
Якось дочка прислала мені електронною поштою знімок, мимохідь зроблений в один з її приїздів туди, де ми з нею в різний час народилися й виросли. Той, хто знімав, зробив це професійно. Він стояв, а точніше сидів на сінешньому порозі хати, і в кадрі опинилась наша маленька веранда.
17:42
Хтось із чубчиком
Не раз уже збирався написати про це та й відкладав. Бо перше речення, те, що завжди виникає ніби нізвідки й без обдумування, здавалося не до кінця точним, а то й неправильним. Звучало воно десь приблизно таким чином: "У мене є один знайомий…".
17:32
Як воно дихає
Те, що можна назвати серцевиною нашої зими, триває зовсім недовго. Десь від середини грудня до середини січня, коли доба поділяється на велику ніч і короткий день, більше схожий на різновид сутінків, коли світання майже одразу переходить у смеркання.
17:56
115-й кілометр
Перший досвід ностальгії наївний, а то й смішний, одначе оселяється всередині тебе назавжди. Я його пережив літом сімдесят першого. Склав у Києві вступні екзамени до інституту й завтра міг їхати додому.
19:24
Зимові зорі
Зірки на небі завжди можеш знайти там, де їм годиться бути тієї чи іншої пори року де б ти сам при цьому не опинився, хоч у якійсь дуже далекій країні. І це не втішає, а тільки загострює відчуття віддаленості від дому.
16:59
Лоскіт щастя
У селі серед зими ніч настає о п'ятій годині вечора, чи й раніше, і в перші дні мого тут перебування на душі було каламутно. Бо от ти сюди приїхав, щоб повернути собі давно втрачений рай і побачив, що повернути його неможливо, бо насправді тут є лише чиста абсурдність існування, елементарного, навіть примітивного, повільного, майже такого, яким зимою живуть дерева.
15:35
Барви і голоси
Там, де я живу останні кілька тижнів, усе заметене снігом. Коли о такій порі проїжджаєш через подібні лісостепові місця, вони здаються убого двоколірними: бура рослинність на білій підкладці, й більше ніяких барв.
14:15
Ікебана Муракамі
У мене чудні взаємини з романом Харукі Муракамі "Полювання на овець". Його герой вирушає в засипані снігом безлюдні краї, де з'являється людина-вівця, і самотній герой протистоїть невідомій загрозі, що ховається в порожнечі.
17:32
Проти ночі
Коли виходиш з дому проти ночі зимою це особливе відчуття, некомфортне й тривожне, гостре й сильне. Можливо, ще й підсилене тим, що зима, і тобі доводиться переходити з хатнього тепла в інший, незатишний, світ.
17:36
Секрет раю
Той край, де я виріс, здавався бідним, бо там не водилося ніяких звірів, щоб їх боятися, а тільки ті, хто сам усіх остерігався зайці, ховрахи, зрідка лисиці. А вовки вже ні. Ними лякали малих дітей, які скоро відкривали обман і жалкували про це.
14:05
Повернення на Донбас
Цю тему я довго обходив стороною, бо в ній надто явно сходяться ті нитки, з яких сплетено нашу історію, й від них нікуди не подінешся, якби й хотів. У мене є давній знайомий Юрко. З його матір'ю ми колись жили на одному кутку й ходили до школи.
18:42
У кого спитати
Цю дивну пригоду я пережив кілька днів тому, йдучи ввечері по Хрещатику. Падав дощ, і погода була більш вологою, аніж холодною. Я собі задумався про щось таке, що зовсім виключило мене з навколишньої дійсності.
17:41
Що не вернеться
Хотілось би іноді бути богом, але якось так, щоб при цьому залишався і я, той, який оце є аби було для кого робити чудеса, дуже важливі, хоч і зовсім не особливі, а такі малі, що про них, окрім мене, ніхто не знає.
18:00
Кому яке діло
От якось враз дійшло: більшості з того, що я люблю, вже нема. Ну, нехай і не більшості, а таки багато чого. Спочатку мене переполохала ця думка, бо вона означає поразку й ганьбу, це як відступ, це те, чим живуть, або, точніше сказати, підміняють своє існування старі діди.
13:10
Медляно
Дощ оцей, що почався у вівторок зранку, а потім ішов усю ніч, і ще й вдень у середу він здавався дуже важливим, хоч ця важливість усвідомлювалась не одразу, а поступово й повільно. От написав це останнє слово й згадав, як Лесик, знайомий хлопчик із Полтавщини, спитав у мене, коли ми одного разу літом пиляли дрова: "А повільно це як?" Я відповів, що не швидко.
16:14
Точка перетину
Все починалося весело. Недавно ми з однією дівчиною йшли Подолом. Розминулися з якимось чоловічком. Сутеніло, і я не впізнав його. Він сам гукнув нас, уже з відстані, й підійшов. Ще з кінця сімдесятих я часто бачив його на розі Пушкінської та Прорізної, де тусувалася столична богема.
17:16
Журавель
Інколи хочеться відчути себе десь близько біля людей, яких любиш і яких давно не бачив. Те бажання дуже сильне, але саме отак уточнене: щоб це трапилось у той момент, коли ти їх ще не бачиш, одначе знаєш, що вони десь зовсім поруч, менш ніж за чверть секунди від тебе.
16:55
Не покидай мене
Десь із тиждень тому я потрапив під дощик дрібний, майже непомітний. Його очевидність проявлялася тільки в тому, що небеса понижчали, а навколишній простір потіснішав, згустився, втратив прозорість і запахло вологою пожухлою травою.
16:43
Залізна Лавка
Повернутись туди, де ти вже ніколи не можеш опинитися, не вдається спеціально, бо там ніби така стіна, де ніяк не намацуються двері. Але це може статися легко і само собою, зовсім ненароком, і в таких місцях, про які нізащо й не подумав би, що оце тут і є потрібний тобі вхід.
16:37
Друга дорога
Зранку воно іноді буває, що зовсім не хочеш ані на когось дивитись, ані щоб тебе хтось розглядав такого, як ти є. От і їдеш у вагоні метро на роботу, опустиш собі голову, й поки доберешся від Святошина до Шулявки, дивишся вниз, і бачиш тільки, хто у що взутий.
16:10
Світло осені
Серед різноманітних ознак початку осені є одна така собі ніби необов'язкова, мимолітна й меланхолійно-гарна. Це коли краєм ока бачиш, як незнайома дівчина, що йде попереду тебе до метро, раптом зупиняється, ставить ногу на бордюр і поправляє над щиколоткою ремінець свого босоніжка.
16:33
Одкровення води
Видатні мистецькі твори, буває, неначе крадуть у нас дійсність і не дають бачити її такою, яка вона є, любити її так, ніби вона озивається тільки до тебе. З чоловічої точки зору це схоже на чудовий божественний стриптиз, проти якого ти нічого не маєш, але це нестерпно бачити в гурті, в натовпі, бо ця картина за своєю природою призначена завжди для одного, а не так, як бокс, футбол чи кіно.