У Тальному прокидаюся о сьомій. За півгодини вмикаю комп'ютер. Знайомий виставив у "Фейсбуку" фото з київського магазину. Невеличка полиця з хлібом і підпис: "Шановні пенсіонери, ви можете брати цей хліб безплатно.

У кого є можливість придбати зайву буханку й покласти її сюди не соромтеся. Давайте будемо ­добріші!"

Згадую, що в хаті немає хліба. Збираюся і йду до магазину. Він відчиняється о восьмій. Сьогодні я один із перших покупців. Прямую в дальній куток до хлібного відділу. Тільки простягаю руку до буханки, як невідь-звідки виринає продавщиця кондитерського відділу. Зразу переходить на крик:

 Хліб не продається! Я його навмисне плівкою обмотала, щоб ви не лазили!

Від здивування втрачаю дар мови. Опановую себе за кілька секунд. Повертаюся і йду геть.

На виході не витримую. Кажу касирам, що саме люб'язно розмовляють із водієм місцевої пекарні:

 Усе, дівчата. Більше до вас ні ногою. Хотів купити хліб, а на мене накричали.

Дівчата ніяково знизують плечима. Зате включається водій:

 Да, хліб не продається, бо сьогодні нова ціна! А бухгалтера ще немає на роботі! Що тут непонятного?

Кричить так, що чути в дальніх кутках магазину. Я лупаю очима й не вірю в цей сюр. У магазині на мене вдруге верещать за те, що хотів купити буханку хліба.

 Але ж покупець завжди правий, кажу водієві. Зрештою, ми ж не в Радянському Союзі живемо.

 Да, ми не в Союзі живемо, а в повній сраці! відказує він.

Бреду на інший кінець міста в тумані. Дорогою підвозить сусід-таксист. Розповідаю про свою пригоду. Біля гастроному дістаю 10 гривень. Володя не бере.

 У нас теж сьогодні на роботу бухгалтер не вийшла, сміється.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...