А я ему и говорю: не возьмешь на главную роль об этом можешь забыть, каже висока брюнетка, проводячи пальцями з червоним манікюром по лінії декольте. З подругою їдуть у 17-му тролейбусі до площі Космонавтів у Києві.

 О це ти даєш, Ельвіро. Мужики не люб­лять, коли їм ставлять умови, розраховується з кондуктором повнувата подруга з русявим волоссям до плечей.

 А мне какая разница? Все гладко будет. Мы и не таких брали. А пока думаю, можно и Сережкой заняться. Улетел вчера в Париж. Дал домашнее задание прочитать пьесы всех достойных израильских драматургов. Есть шанс, что заберет в Тель-Авив. А там, с моим талантом, покорю все подмостки, виразно каже Ельвіра.

Часом кидає на подругу короткі погляди.

 І що, правда переїдеш? питає та.

 Посмотрим. Если бы я боялась или долго думала, не видать мне ни под­весок с бриллиантами, ни букетов двухметровых, ни брендовой одежды. И это еще так, по мелочи, крутить у руках ремінець сумки з логотипом Louis Vuitton.

 Так то воно так. Але все життя на цицьках не виїдеш. Треба шукати берега, тихіше говорить русява.

 Каких "цицьках"? Я же актриса! підстрибує її подруга. Театрально хапає нафарбованим ротом повітря. Талант, все талант, ни капли протекции.

 Покажіть ваш квиток, перекриває дорогу пасажиркам ревізор.

За ним огрядна жінка у штанях зі стрілками і нашивкою "Київпастранс". Тицяють в обличчя документи.

Очі чорнявої округляються. За секунду зривається несамовитий крик:

 Воздух! Мне нужен воздух! і як підкошена падає між пасажирських крісел.

 Відступіться. Чоловіки, візьміть дівчину під руки, виведіть на вулицю, каже літня жінка.

Тримає в руках голову зомлілої. Її на руках виносить хлопець у спортивних штанях.

 Актріса, протяжно видихає подруга і плентається слідом на вихід

Подробнее читайте на gazeta.ua ...