Іван Сисойович бере окуляри і пластмасовою ручкою довго колупається у вухах. Гримаса задоволення з'являється на обличчі. Потім він піднімається і йде перевіряти домашнє завдання. Зазвичай робив це раз на півроку.

Я тремчу. Треба швидко придумати якусь брехню. Алгебра найогидніший у світі предмет.

 Стригун, де домашнє завдання?

 Я забув зошит.

 Гайда додому. Щоб через 10 хвилин був у класі.

Виходжу зі школи. Щоб не йти в обхід, перестрибую через паркан. Удома беру чистий зошит і починаю щось писати. Без книжки ніяк не згадаю умову задачі. Підручник у портфелі. Портфель у школі. Знаю, що пишу дурницю, але боюся мати вигляд брехуна перед учителем.

У дитинстві терпіти не міг закінчити справу. Рубав дрова відкладав три колоди на завтра. Копав картоплю, останній ряд на завтра. Домашнє завдання з алгебри на завтра.

Оцінюю написане нашвидкуруч. Зітхаю і знову лізу через паркан.

 Юрко! раптом чую голос директора. Він стоїть на ґанку. Пішли до мого кабінету.

У ньому вже Микола Григорович грізно насувається:

 Ти чого не на уроці? Чого лазиш через паркан?

Я точно знаю, що вчителям заборонили виганяти дітей з уроків. Кажуть, колись вигнали хлопця, а він дорогою додому потрапив під машину. Треба щось збрехати аби не підставити Сисойовича. Друга імпровізація за 10 хвилин це вже занадто.

 Я згадав, що забув вимкнути праску. Стало страшно. Тому відпросився і побіг.

Директор добрішає. Схоже, що повірив.

 З якого уроку відпустили?

 З російської мови.

Цей варіант безпрограшний. Російську читає моя мати. Якби потрапив під машину ніхто б не пред'являв претензій.

 Іди, але через паркан більше не ­скачи.

На математику потрапляю наприкінець уроку. Сисойович розкриває зошит. ­Робить драматичну паузу і ставить величезну жирну двійку.

 Шукай матір, каже мені. На перерві підемо до директора.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...