5 липня 1982-го запам'ятаю назавжди. Маю 15 років і нудьгую до вечора чекаю на матч чемпіонату світу з футболу БразиліяІталія.  Спробуй почитати Стефана Цвейга, мати дає книжку 1950-х.

Ось це "Зоряні часи людства".

Знехотя відкриваю. Та книга мене захоплює читаю про Руже де Ліля.

Раптом у вікно стукає Сашко.

 Ми йдемо в кіно, каже. Приєднуйся.

 Та я книжку читаю, пробую заперечити.

 Книжку розкажеш дорогою.

Кіно було ні про що. Я жалкував, що пропустив футбол. Єдина втіха розповів хлопцям про Руже Де Ліля. На посереднього композитора зійшло натхнення. Вночі, в патріотичному пориві, на клаптику афіші він пише музику й слова. Пісня стає знаменитою "Марсельєзою" й приносить авторові славу. Але цей стан триває кілька годин. Руже більше не може написати нічого. Доля приголубила його ненадовго, а потім кинула у звичну нікчемність.

Сашко, Вадим і Вітька слухають із роззявленими ротами. Вдома мене чекає мати.

 Що ж ти! дорікає. Такий матч пропустив! Італія перемогла Бразилію 3:2. Паоло Россі забив три голи.

Більше не пропускаю жодної гри. 8 липня Россі знищує Польщу 2:0. 11 липня забиває в фіналі Німеччині й стає чемпіоном світу.

Газети друкують його історію. За три роки до світової першості він бере участь у договірному матчі. Правда відкривається і його садять у тюрму. Потім отримує два роки дискваліфікації. На свій страх і ризик тренер бере його до збірної. Чотири матчі поспіль Паоло не може забити. З нього сміються. А тоді настає божевільний тиждень три гри, шість голів, титул чемпіона світу й "Золотий м'яч" у нагороду.

І все. Подальша його історія жалюгідні й невдалі спроби впіймати натхнення, яке покинуло його назавжди.

9 грудня геній одного тижня відійшов у кращі світи, в нього був рак легень. Я не маю кому переказати його історію. Вадим давно помер від апендициту, Сашко від отруєння алкоголем, а Вітька від раку кишок.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...